Ліга Націй: статут і система органів

Першою постійною політичною міжнародною ор­ганізацією стала Ліга Націй. На відміну від адміністратив­них союзів Ліга Націй мала достатньо широку компе­тенцію у сфері міжнародних відносин. Статут Ліги Націй був схвалений 28 червня 1919 р. на Паризькій мирній конференції й набрав чинності 10 січня 1920 р. Відповідно до Статуту, основу організа­ційної структури Ліги Націй становили Збори, Рада і Постійний секретаріат (ст. 2). Окрім цих головних ор­ганів, у рамках Ліги діяли допоміжні органи, автономні та спеціалізовані організації. Збори складалися з представників усіх держав—членів Ліги. З самого початку до них входили 44 держави, з яких 31 брала участь у війні проти Німеччини на боці Антан­ти або приєдналася до цього союзу, а 13 держав не брали участі у війні. Кожний член Ліги мав на Зборах один голос. До відання тільки цього органу належали: прийнят­тя до Ліги (ст. 1), обрання членів Ради (ст. 4), визначен­ня шкали внесків до бюджету організації (ст. 6), розгляд ситуацій, шо становлять потенційну загрозу для міжна­родного миру (ст. 11). Рада формувалася з постійних та непостійних членів. Склад непостійних (тимчасових) членів Ліги змінювався щороку. При голо­суванні кожний член Ради мав один голос (ст. 4). У спеціальну компетенцію Ради входило: виключення з Ліги (ст. 16); складання планів скорочення озброєнь (ст. 8); надання консультацій стосовно способів відбиття зовнішньої агресії проти членів Ліги (ст. 10); розробка ре­комендацій щодо вжиття колективних заходів проти членів та нечленів Ліги, які вдалися до війни на порушен­ня Статуту Ліги (ст. 16); спостереження за функціонуван­ням мандатної системи (ст. 22). Постійний секретаріат, розташований у Женеві, очо­лював Генеральний секретар. До його обов'язків входили: участь у роботі Зборів та Ради (ст. 6); призначення Постійного секретаріату (ст. 6); у випадку війни або її за­грози — скликання засідання Ради Ліги (ст. 11); участь у розслідуванні конфліктів між членами Ліги (ст. 15). Допоміжні органи Ліги охоплювали: економічну та фінансову організації; організацію з комунікацій та тран­зиту; організацію з охорони здоров'я; консультативні комісії з проблем армії, флоту та військово-повітряних сил; з інтелектуального співробітництва, з мандатів; з бо­ротьби проти продажу опіуму та інших наркотичних за­собів; із соціальних питань; тимчасові консультативні комісії: з вивчення питань шодо Європейського союзу; з контрибуції; адміністративну організацію з питань біженців. До автономних організацій Ліги належали: Постійна палата міжнародного правосуддя та Міжнародне бюро праці. Спеціалізованими організаціями були: Міжнародний інститут інтелектуального співробітництва, Верховний комісар з питань біженців з Німеччини, Інститут з уніфікації приватного права.

У преамбулі Статуту держави—члени Ліги висловлю­вали готовність сприяти міжнародній співпраці та досяг­ненню міжнародного миру й безпеки шляхом прийняття зобов'язань не вдаватись до війни, підтримувати цілкови­ту гласність міжнародних відносин, суворо дотримувати­ся приписів міжнародного права, справедливості та пова­жати договірні зобов'язання.