Міждержавні об'єднання стародавності й середньовіччя

Різні обставини соціального, політичного, військового та еко­номічного характеру ще в давнину змушували держави вступати між собою в контакти. Інтенсифікація таких контактів, необхідність у їх стабілізації сприяли вдоско­наленню форм та методів міждержавного спілкування. Вже в епоху рабовласництва з'явилися такі форми об'єднань держав на багатосторонній основі, як союзи та коаліції зі спільними постійними органами. Деякі з них мали релігійно-політичний характер — у Давній Греції їх називали амфіктіонії. Вони функціонували шляхом періодичних (два рази на рік) скликань делегатів від держав-міст на з'їзди для обговорення питань культу та підтримки мирних відносин між своїми членами. Крім того, існували ще й військово-політичні об'єднання або, як їх називали, симахії. У них провідну роль, як правило, відігравала найпотужніша у військовому відношенні держава-місто. Симахії ство­рювалися задля спільного ведення війни.

За доби панування Римської держави дістала поши­рення практика укладання нерівноправних "союзниць­ких" угод між Римом та залежними від нього державами.

Спроби створення об'єднань держав на постійній ос­нові робилися не тільки в Європі. Відомий намір чотир­надцяти держав Китаю створити в 545 р. до н.е. міжна­родну організацію.

Таким чином, перші об'єднання держав, а також за­родки сучасного права міжнародних організацій виникли ще в рабовласницьку епоху. їхніми специфічними риса­ми були: військово-політична та культова спрямованість, панування в них принципу сили, цілком характерне для того періоду історії, локальний характер норм, що регу­лювали відносини, пов'язані з діяльністю таких об'єднань.

На початку Середніх віків, незважаючи на феодальну роздрібненість і значне ослаблення централізованої дер­жавної влади, під впливом економічних та політичних факторів відбувався подальший розвиток зародкових форм багатосторонньої співпраці держав. Певним об'єднувальним чинником у західноєвропейському регіоні слугувала також діяльність римсько-католицької церкви. Завдяки пануванню релігійного світогляду та існуванню широких церковних міжнародних зв'язків церква перетворилася на своєрідний інтернаціональний центр. На "вселенських соборах", які скликались верхівкою римсько-католицької церкви за участі юристів, правителів держав, послів, вирішувалось багато найваж­ливіших питань міжнародних відносин того часу. З XIII ст. почали скликатися світські з'їзди правителів та їх послів. На них обговорювалися різні важливі заходи, розв'язува­лися міждержавні суперечки, розроблялися норми по­ведінки держав. Церковні та світські собори стали попе­редниками міжнародних конгресів.

Новий імпульс до інтенсифікації міжнародного спіл­кування дав розвиток торговельних відносин. Подальше зростання продуктивних сил привело до зародження в надрах середньовічних міст буржуазії, яка, прагнучи до завоювання нових ринків, почала об'єднуватися в торго­вельні союзи.