Поняття європейської інтеграції. Реалізація ідеї європейської єдності у діяльності Європейських Співтовариств

Європейська інтеграція — це процес політичної, юридичної, економічної (а в деяких випадках — соціальної та культурної) інтеграції європейських держав, у тому числі й частково розташованих в Європі. Після закінчення Другої світової війни інтеграційний процес в Європі набув більш конкретних обрисів. Цьому сприяла, з одного боку, популярність європейської ідеї, а з іншого - реальні проблеми Європи, які дали імпульс для політичного об'єднання.

У 1946 р. У. Черчіль підтримав ідею Сполучених Штатів Європи, а в 1948 р. в Гаазі відбувся Конгрес Європи. У той період на перший план виходили три головні проблеми: відновлення зруйнованого війною Європейського господарства, організація системи безпеки, що дозволяє запобігати нові війни, і захист прав людини.

Проблему відновлення економіки Європи з використанням американської допомоги за планом Маршалла (1947 р.) була покликана вирішити створена в 1948 р. Організація Європейського економічного співробітництва (ОЄЕС), що включає 16 країн Західної Європи і Туреччину.

Питання захисту прав людини в якості основної своєї завдання взяв на себе Рада Європи, утворений у 1948 р. в результаті Конгресу Європи.

Забезпечення безпеки покладалося на Брюссельський договір 1948 р., підписаний п'ятьма європейськими державами, і створений в 1949 р. за участю США блок НАТО.

Проте всі ці організації не змогли забезпечити повномасштабної європейської інтеграції в дусі реалізації європейської ідеї. Вони залишилися організаціями міжурядової співпраці суверенних держав, які зберігають право вето.

До кінця 1940-х років виникло розуміння того, що реальна інтеграція в Європі можлива при поєднанні міжнародно-правових інструментів з державно-правовими. Вона повинна ґрунтуватися на добровільне обмеження суверенітету країн-учасниць, об'єднання і передачі ними ряду функцій наднаціонального органу, що діє в інтересах.

Такий підхід був передбачений представленим 9 травня 1950 р. планом Монне-Шумана, заснованому на так званому комунітарному методі. Його суть полягала в поступовій інтеграції, що забезпечує «злиття невід'ємних інтересів» держав на основі насамперед економічного об'єднання, орієнтованого на вирішення практичних завдань і досягнення федеративної мети.

Реалізація цього плану розпочалася зі створення Паризьким договором 1951 р. Європейського об ’ єднання вугілля і сталі, яке розглядається як відправна точка формування майбутнього Європейського Союзу.

Етапи європейської економічної інтеграції

1. Зона вільної торгівлі - Скасування мита. Квот та інших обмежень у торгівлі між державами-учасниками при збереженні їх автономії у митній і торгівельній політиці стосовно третіх країн

2. Митний союз - Запровадження спільних зовнішніх митних тарифів і перехід до єдиної торгівельної політики стосовно третіх держав

3. Єдиний внутрішній (спільний) ринок - Митний союз плюс здійснення заходів, які забезпечують вільний рух послуг, капіталів і робочої сили (включаючи свободу їх професійної діяльності).

4. Економічний і валютний союз - Єдиний внутрішній ринок плюс гармонізація і координація економічної політики держав-учасниць на основі спільного прийняття рішень і контролю над їх виконанням, заміна національних валют єдиною. Єдина валютна і грошова політика.