з 9:00 до 20:00 без вихідних

Розвиток кримінології в зарубіжних країнах

Розвиток кримінології в зарубіжних країнах

Кримінологія як самостійна наука сформувалася в кінці ХІХ ст. Хоча ідеї осмислення проблем злочинності виникли ще задовго до того. 

Однією з ключових в кримінологічному сенсі наукових праць епохи Просвітництва став трактат італійського гуманіста Чезаре Бекарія «Про злочини і покарання» (1764 р.). В ньому вчений обґрунтувати можливість і доцільність організації протидії злочинності не стільки засобами покарання, скільки поліпшенням соціально-економічних, правових умов життя, освіти виховання.

Наступним етап розвитку кримінологічних знань і оформлення кримінології у самостійну науку пов’язується із розгортанням філософського напрямку позитивізму.

Статистичні дослідження злочинності викладені у працях А.-М. Геррі (1802-1866), Л.’А. Ж. Кетле (1796-1874). В них висвітлюється статистичний зв’язок між певними соціальними умовами (врожайність хлібу, винограду тощо) з рівнем злочинності. На підставі цього робиться висновок про наявність статистичних закономірностей, що властиві злочинності як явищу масовому. Поряд з цим ці закономірності не властиві одиничному злочину. Таким чином, вчені дійшли думки про те, що злочинність не може бути зведена до простої суми всіх злочинів, що її складають, а тому потребує окремих досліджень та специфічних заходів протидії.

Продовженням позитивістського напряму в кримінології став психологічний підхід до пояснення злочинної поведінки. Він виразився в прагненні відшукати психофізіологічну схильність до злочинної поведінки. Проблема особи злочинця, таким чином, висувалася на передній план. Німецький кримінолог Ганс Йоахим Шнайдер бачить зачатки психологічного підходу ще до появи позитивізму. При цьому він вказує на виданий в Парижі в середині XVIII ст. збірника «Дивних кримінальних справ» в 20 томах, що належить перу Франсуа де Пітаваля. У цій багатотомній праці автор на основі опису конкретних кримінальних справ зробив спробу психологічно обґрунтувати мотиви злочинів. Майже сто років потому таку спробу повторив німецький учений І.-А. Фейєрбах.

На початок XX століття на зміну «біологічному» позитивізму в кримінології приходить «соціологічний» позитивізм. Його найбільш відомими теоріями є: соціальна дезорганізація, диференціальної асоціація, стигматизація.

 Теорія соціальної дезорганізації - злочинність не лише нормальне соціальне явище, але і що «злочинець зовсім не антисоціальна істота, не особливого роду паразит, не чуже тіло, що не асимілюється, в середовищі суспільства; це нормальний чинник соціального життя. 

Теорія диференціального зв'язку (так звана теорія «поганої компанії») - вчиненню злочинів особа навчається, якщо кримінальних прикладів в достатній кількості, переважно в неформальних групах осіб.

В основі теорії стигматизації (таврування) знаходиться теза про те, що особа веде себе так, як від неї цього очікують, тобто у відповідності до наданої їй більшістю ролі. 

 

close
Задайте своє питання