Роль та значення приватно-правової доктрини в Римському праві

Римське право належить до найвищих досягнень людської цивілізації, що засвідчують періодично повторювані спроби використати його найбільш вдалі знахідки та рішення в наступні історичні епохи. Ці спроби в сукупності одержали найменування «рецепції римського права». Римлянам вдалося досягти таких висот правової культури, що здатні слугувати людству і в наші часи.

Виникнення правової доктрини має історично обумовлений характер. Її поява пов’язана з необхідністю задоволення потреб юридичної практики в усуненні суперечностей, подоланні прогалин у позитивному праві, в опрацюванні, зокрема, належній систематизації, логічному впорядкуванні та передачі накопиченого в процесі правотворчої та правозастосовної діяльності досвіду, його критичній оцінці та подальшому збагаченні, що в кінцевому підсумку є важливою запорукою сталого розвитку суспільних відносин та підтримання злагоди, стабільності й справедливості в суспільстві.

Суб’єктами створення правової доктрини є представники професійного корпусу юристів. Останні, систематизуючи та впорядковуючи накопичені попередніми поколіннями філософів та правників знання про державу і право, механізми регулювання взаємовідносин у суспільстві та аналізуючи діюче позитивне право, юридичну практику, формують цілісну й логічно узгоджену систему правових поглядів, що отримують визнання й схвалення з боку держави.

Вперше правова доктрина виникає у Давньому Римі. На різних історичних етапах розвитку Імперії її статус і роль у правовому житті римської громади змінюється: від фактора, що впливає на правотворчу й правозастосовну практику, до набуття нею значення формального джерела права шляхом державного санкціонування.