Поняття, специфіка та основні види джерел міжнародного приватного права

Юридичні джерела (форми) або соціально-спеціальні дже­рела визначаються як офіційно-документальні форми вира­ження і закріплення норм права, що походять від держави і надають їм юридичного, загальнообов'язкового значення.

 Найпоширенішими формами права в більшості правових систем є нормативно-правові акти, правові звичаї, правові прецеденти, нормативні правові договори.

Сьогодні першість серед цих форм належить норматив­ним правовим актам — офіційним документам, які прий­маються компетентними органами правотворчості.

 У міжнародному приватному праві застосовуються такі форми права:

1) міжнародні договори, а також

2) пра­вові звичаї (міжнародні та внутрішньо державні);

 3) внут­рішнє законодавство (вітчизняне та іноземне);

4) судова й арбітражна практика.

Як джерела права розглядають пра­вову доктрину, хоча доктринальні положення не є загаль­новизнаним джерелом права.

Форми і джерела міжнародного приватного права мають певні особливості, породжені наявністю міжнародних дого­ворів і звичаїв: подвійність форм правового регулювання — існуван­ня внутрішньо державного і міжнародного рівнів регулюван­ня одних і тих самих відносин; у деяких випадках формою міжнародного приватного права може виступати не тільки національне законодавство, а й внутрішнє право інших країн.